Пам’яті Михайла Хергіані
Ти долаєш криги грубий шар,
Поглядом торкаючись вершини.
Гори сплять: вдихнувши безліч хмар,
Видихають снігові лавини.

Та вони на тебе повсякчас
Дивляться - мов даючи поради,
І застерігають раз у раз
Тріщин вищиром, каменепадом.

Гори знають, що вони - в біді, -
Димом затягнуло перевали.
Ти не розрізняв іще тоді
Вибухи й гучні гірські обвали.

Якщо ти прохав допомогти -
То луною все відповідало,
Вітер ніс в міжгір’ях повз хребти
Гір луну, мов радіосигнали.

І як бою перевал зазнав, -
Куля щоб тебе не наздогнала,
Кожен камінь груддю прикривав,
Кожна скеля плечі підставляла.

Що розумний в гору не піде,
Ти не вірив - йшов, брехню не слухав, -
Тому й танув льодовик на те,
І туман край ніг стелився пухом...

Якщо в вічний сніг навіки ти
Ляжеш - над тобою урочисто
Всі гірські нахиляться хребти
Найміцнішим в світі обеліском.