Вийшло так - кожен зник чоловік,
Жниво стигле лишаючи диким, -
Ось їх більше не видно вже з вікон -
Розчинились у пилу доріг.

Витікають з колосся зернини -
Оті сльози незжатих ланів,
І холодні вітри у шпарини
Потекли зі шляхів.

Ми ждемо - мчать хай коні хутчіш!
В добрий час, в добрий час, в добрий час!
І попутні вітри хай не б’ють, а голублять вам спини...
Ну, а потім вертайтесь скоріш:
Верби плачуть по вас,
І без посмішок ваших бліднішають аж горобини.

В пишних ми живемо теремах -
Вхід зачинений всім в ці будови:
Самота і чекання ізнову
Замість нас оселились в домах.

Білину загубили навіки
Ненадівані й раз сорочки,
Та й пісні, що нагадують крики, -
Наче в горлі грудки.

Ми ждемо - мчать хай коні хутчіш!
В добрий час, в добрий час, в добрий час!
І попутні вітри хай не б’ють, а голублять вам спини...
Ну, а потім вертайтесь скоріш:
Верби плачуть по вас,
І без посмішок ваших бліднішають аж горобини.

Світ на біль обернувся немов,
І гучнішає щодня нещадно
Віковічне тужіння надсадне
Як відлуння старих молитов.

Ми вас стрінемо, хай безборонних,
І без коней нехай - будь-яких, -
Аби без порожнеч похоронних,
Без чекання на них!

Ми ждемо - мчать хай коні хутчіш!
В добрий час, в добрий час, в добрий час!
І попутні вітри хай не б’ють, а голублять вам спини...
Ну, а потім вертайтесь скоріш:
Верби плачуть по вас,
І без посмішок ваших бліднішають аж горобини.