Як задивиться мені нині, як задихається,
повітря круте перед грозою, стрімке та в’язке.
Що заспівається мені сьогодні, що почую?
Птахи віщі співають, та все з казок.

Птах Сирин мені радісно скалиться,
веселить, зазиває з кубел.
А навпроти - сумує, журиться,
труїть душу дивний Алконост.

Немов сім заповітних струн
задзвеніли в свою чергу -
то мені птах Гамаюн
надію подає!

В синьому небі, дзвіницями проколеному,
Мідний дзвін, мідний дзвін -
То й зрадів, чи то розсердився...
Куполи в Україні криють чистим золотом,
Щоб частіше Господь помічав.

Я стою, як перед вічною загадкою,
Перед великою та казковою країною.
Перед солоно-, та гірко-, кисло-солодкою,
Блакитною, джерельною, житньою.

Брудом чавкаючи жирним та ржавим,
В’язнуть коні по стремена.
Але ваблять мене сонною державою,
Що розкиснула, опухнула зі сну.

Немов сім заможних місяців
на шляху моєму стає -
То мені птах Гамаюн
надію подає!

Душу, збиту зрадами та витратами,
душу, збиту перекочуваннями,
Якщо вам крові клапоть залишив, -
залатаю золотими я латками,
щоб частіше Господь помічав!