Марині
Тут гілки ялин тремтять на вітру,
тут птахи шумлять галасливо.
Живешь в зачарованім дикім гаю,
звідкіля піти неможливо.

Та нехай черемха квітки сипле в траву,
тай нехай ломаються гілки.
Все одно я тебе звідсіля заберу,
До палацу, де грають сопілки.

Твій світ чаклуни на сотні років
Закрили від мене і світла.
І думаєш ти меж дерев та пісків,
Що в гаю твоя доля розквітла.

Нехай листя сухе не змочить роса,
нехай місяць сховався за гори.
Заберу я тебе - не завадить гроза -
в світлий терем з балконом на море.

Прийде час, коли ти, заплітая косу,
Вийдеш з гаю до мене щаслива,
І тоді я тебе на руках занесу
Туди, де знайти неможливо.

Я вкраду, якщо злодій тобі до душі,
Вже несила у цьому спиниться.
Ти погоджуйся поки на рай у глуші,
Доки терем з палацом звільниться.