В сузір’ї небесному Тау Кита
все стало нам не́зрозуміло:
сигнал відправляємо: «Доброго дня!» -
У відповідь - ржуть, як дебіли.

На Тау Киті
всі живуть у красі,
живуть непогано у розкоші
і чимось на нас дещо схожі.

По космосу я в зорельоті лечу
в середині променя світла.
До Тау Кита того самого мчу,
прибуду - а там буде видно.

На Тау Кита
щось трохи не так, -
там таукитаївські жителі
геть трошечки дахом поїхали.

І поки я в анабіозі лежу,
ті таукитяни бухають.
Все рідше я з ними іду на зв’язок,
бо слухати їх не бажаю.

У таукитів
нецензурних є слів
більше приблизно утричі,
ніж можна собі уявити!

З розмахом об землю мій сів корабель,
для того він геть непризначений.
Я крикнув на таукитянськім: «Превед!»
що значить: «Я радий вас бачити!»

У таукитян -
суцільний обман,
і тут краще не сперечатися,
бо хто́ зна, що може початися.

Здається, вони нетверезі весь час:
практично нічо не бояться.
Кажу їм: «Галактика в шоці від вас!»
Вони ж - починають сміяться.

На Тау Киті
умови не ті,
тут піт аж стікає по спині,
але таукитяни гостинні.

Від злості кричу я їм: «Йоб вашу мать!»
Й мій перекладач електронний
настільки дослівно мене переклав,
що аж мені стало соро́мно.

Але таукити
такі вже скоти,
мабу́ть, уже встигли набраться:
то з’являться, то розчиняться.

«Ми браття по розуму, чоловіки!» -
кричу, але голос зірвався.
Я таукитянку зловив ***
й кажу їй: «Давай зізнавайся!»

Вона мені «Згинь!»
Каже: «*** ми
не хочем з мужчинами знатися,
а будем тепер брунькуватися!»

Не знаю, як я зорельота підняв,
бо хочу запить своє горе.
Земля ж пішла років на триста вперед,
згідно з одною теорією.

А що, як і там -
як на Тау Кита,
надмірно підвищилось знання,
а що, як і там - брунькування?!