Я не люблю фатального кінця
і від життя ніколи не стомлюся.
Я не люблю ту пору, коли я
мовчу без пісні, не сміюся.

Я не люблю холодного цинізму,
в захоплення не вірю. Ну, і ще -
коли чужий в мої листи полізе,
заглянувши мені через плече.

Я не люблю, коли наполовину
чи зовсім роблять перегони.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
а також проти вистрілів у скроні.

Ненавиджу плітки у ролі версій,
вагання, привілеїв шило,
або - коли постійно проти шерсті,
або - коли на склі залізо слід лишило.

І впевненості ситої не люблю -
хай краще гальма працювать не схочуть.
І гірко так, що слово «честь» загублять,
і з честю наклепи розсіють поза очі.

Коли я бачу поламані крила -
нема мені жалю не просто так:
не люблю насильство і безсилу, -
ось тільки жаль розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли боюся,
і гірко так, коли невинних б’ють.
Я не люблю, коли залазять в душу,
тим більше - як туди плюють.

Я не люблю манежі і арени,
бо там мільйон міняють за гроша, -
нехай в майбутньому великі зміни -
не змириться із цим моя душа!