І чому все не так? Наче все, як завжди -
Небо сяє блакиттю ясною,
І цей ліс, і повітря, і плюскіт води...
Лиш вона не вернулася з бою.

І уже не збагну, хто з нас був на коні
В суперечках без сну і спокою?
А бракує її тільки зараз мені,
Як вона не вернулася з бою.

Часом досить невдалі казала слова
Або раптом ставала німою.
Прокидалася вдосвіта... Вчора ж вона
Узяла й не вернулася з бою.

Те, що порожньо тут, не про це іде річ.
Осяйнуло: а нас було двоє!
Наче ватра загасла й нахлинула ніч,
Як вона не вернулася з бою.

Нині вирвалась наче з полону весна.
Випадково спитав: «Мила моя,
Кави звариш?» У відповідь тиша сумна,
Бо вона не вернулася з бою.

Наші мертві - тепер мовчазні вартові,
Нас полеглі в біді не покинуть.
В верховітті, неначе в блакитній воді,
Відбивається небо Вкраїни.

Проминали в окопі нам ночі і дні, -
Час ділили на двох між собою.
А тепер я один, та здається мені,
Що це я не вернувся із бою.