Я не люблю, коли смерть ходить збоку.
Не втомлююся бігти по життю.
Я не люблю чотири пори року,
коли я не співаю, а кричу.

Я не люблю відвертої зневаги.
В захопленість не вірю. Та іще,
коли листи читає для розваги,
чужий, і зазирає крізь плече.

Я не люблю, коли - наполовину,
або переривають діалог.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
а також проти пострілів в упор.

Ненавиджу плітки у формі версій.
Гнид сумнівів та почестий шкалу.
Або коли постійно проти шерсті,
або коли залізом і по склу.

Я самовпевненість не люблю ситу,
бо краще хай відмовлять гальма всі.
І прикро, що вже слово честь забуто.
Позаочі шепочуть наклепи брудні.

Коли я бачу зламані геть крила,
в мені немає жалю недарма:
Я не люблю насилля і безсилля,
Ось тільки жаль розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли боюся.
І прикро ще, коли невинних б’ють.
Я не люблю, коли до мене лізуть в душу,
тим більше, як туди плюють.

Я не люблю манежі та арени,
На них мільйон дорівнює нулю.
Колись закінчиться війна, сирени,
Я це ніколи вже не полюблю.