Я несла свою біду
По весняному льоду.
Надломився лід, душа обірвалася.
Поховала нас вода,
Слідом кинулась біда,
Але гострими краями
трималася.

З того дня біда жене,
Всюди прагнучи мене,
Разом з нею йдуть чутки, плітки спілкою.
А про то, що я жила,
Знали верби і земля,
Та іще перепеля
з перепілкою.

Хто же з них сказав йому,
Тайну видав милому,
Ніби ті слова самі вимовлялися.
Од жаги шаленої тої
Милий вирушив за мною,
А за ним чутки з бідою
ув’язалися.

Він настиг мене, догнав -
Обіймав і підіймав.
Поруч з ним в сідлі біда посміхалася.
Та лишитись він не міг
І за день шукав доріг,
А біда зі мною навік
та й зосталася.