І чому все не так? Ніби все як завжди,
І війна залишилась війною.
Все те саме навкруг, і все ті ж холоди,
Тільки ти не вернувся із бою.

Ти прийшов як і я, і ми стали разом,
Україну закривши собою.
Вистачало нам місця в окопі обом,
Поки ти не вернувся із бою.

Твоє поруч плече я весь час відчував,
Ми були одним цілим з тобою.
Своїм тілом від куль ти мене закривав,
І сьогодні не вийшов із бою.

Ти весь час жартував і мене «діставав»,
Нам не було всім сумно з тобою.
На світанку раніше за всіх ти вставав,
А сьогодні не вийшов із бою.

Ти стояв як солдат коли ворог попер,
Лиш міцніше в руках стиснув зброю.
Що тебе вже нема, я відчув лиш тепер
Коли ти не вернувся із бою.

Серед ночі забув і на тебе гукнув:
- Друже, де ти? Озвись... що з тобою!?
Тільки вітер холодний в обличчя подув:
Він ще вчора не вийшов із бою.

Стали друзями ми на цій клятій війні,
Була впевненість - нас було двоє.
Все одному тепер. Та здається мені,
Що це я не вернувся із бою.

Зупиняюсь на мить... відчуваю: болить,
Болить серце в плачі за тобою,
Ми б з тобою могли, як завжди покурить,
Як би ти повернувся із бою.

Наша пам’ять жива, це не просто слова,
Пам’ять всіх нас веде за собою,
І наказує нам: пам’ятайте його!
Він - герой, що не вийшов із бою!