Несла я свою Біду
По весняному льоду.
Підломився лід - Душа обірвалася!
На дно каменем пішла,
А Біда, хоч і важка,
А за гострі за краї
утрималася.

З того часу все так йде -
Та Біда шука мене,
І Плітки за нею йдуть, січуть гілками!
Що тоді не вмерла я,
Знала дика яблуня,
Ще - малі перепели
з перепілками.

Хто ж це з них сказав йому,
Паничу невірному?
Хтось з них виказав мене - не втрималися!
Втечі він не зміг прийнять,
Мчить мене наздоганять,
А за ним Плітки з Бідой
ув’язалися.

Звісно, швидко наздогнав,
Зліз з коня і обійняв,
А за ним в седлі Біда вищирялася.
Залишитись він не міг,
Тільки ранок - він утік...
А Біда навік зі мной
залишалася.