На братських могилах не ставлять хрестів
І вдови на них не голосять.
Палають над плитами Вічні вогні
У квітах, що люди приносять.

Колись тут стогнала, здригалась земля,
А нині - пороги гранітні.
На них - неподільне, єдине ім’я,
Всі долі в однім моноліті.

А в полум’ї Вічнім - палаючий танк
І згарище рідної хати,
Вогненний Смоленськ і зотлілий рейхстаг,
Розпечене серце солдата.

Граніти не бачать заплаканих вдів -
Міцніші тут люди бувають.
На братських могилах немає хрестів,
Та долю назад не вертають...