Лагідна правда у гарних убраннях ходила
І чепурилась для вбогих блаженних калік.
Груба брехня оцю правду до себе зманила,
Мов, зоставайся у мене лишень на нічліг.

І легковірно так правда, спокійно заснула,
Слину пустила, всміхнулася долі у сні,
Хитра брехня усю ковдру на себе стягнула,
В правду вп’ялася і чула себе на коні.

І піднялася, їй скроїла писок бульдожий,
Жінка, як жінка, чи варто так рака пекти.
Правда й брехня не різняться і дуже вже схожі,
Звісно, якщо водночас іх обох роздягти.

Виплела вправно із кіс золотисті химери
І прихопила всі сукні, не мірявши й раз,
Гроші узяла, годинник, та ще і папери,
Сплюнула, брудно лайнулась і геть подалась.

Тільки під ранок побачила правда пропажу
І здивувалась, поглянувши враз у трюмо.
Хтось роздобув вже десь спритно так з мороку сажу,
Вимазав чисту ж бо правду, як те помело.

Правда сміялась, як в неї каміння кидали.
(«Це все брехня, на брехні усі сукні мої».)
Двоє блаженних калік протокол готували
І обзивали гидкими словами її.

 
 
 
 

Той протокол завершала дошкульна тирада,
(Разом, навішали правді й чужі їй діла.)
Мов, ця мерзота лиш назву несе одну - правда,
Ну, а сама пропилась, проспалась догола.

В щирості правда божилась, клялась і ридала,
Довго страждала, хворіла, купалась в боргах.
Чорна брехня чистокровного огира вкрала
І десь майнула на довгих і тонких ногах.

 
 
 
 

Хтось такий дивний і нині за правду воює,
Правда, в розмовах та правда - гнила порохня,
Правда із часом без сумніву скрізь запанує,
Та якщо зробить все те, що і явна брехня.

Часто, як є по сто грамів на брата,
Може так статись, що був не нічліг - маячня:
Швидко роздягнуть, це правда, хлоп’ята,
Глип, а штани твої носить підступна брехня,
Глип, на годинник твій дивиться підла брехня,
Глип, а конем твоїм править підступна брехня.