Рік у рік, вік у вік, через безліч епох
Притаманно тягтися всьому до тепла.
То чому ж ці птахи - не брешу, бачить Бог -
Відлітають на північ, де крига і мла?

Слава нащо їм швидкоплинна?
От скінчиться під крилами лід -
Нагородою щастя пташине
Буде їм за зухвалий політ.

І чому ж бо не жити у спокої нам?
Невгамовних, що кличе нас удалину?
Знада: сяйво північне ховається там.
Сяйво - рідкість, тож має велику ціну.

Тиша. Тільки чайки? - блискавиці
Порожнечу хапають із рук.
Тим, хто безгоміні не боїться -
Нагородою буде звук.

Скільки років нам сняться лише білі сни,
Зникли інші відтінки у сніжній імлі.
Засліпило, напевно, нас від білизни,
Та прозріння настане від смужки землі.

Не промовчати, всупереч звичаю -
Слабкість піде водою зі жмень.
Нагородою за ночі відчаю
Буде вічний полярний день.

Північ. Воля. Надія. Країна без меж.
Сніг без бруду, як довге життя без брехні.
Тут очей із очниць нам не виклюють все ж,
Бо стерв’ятники тут не стрічаються, ні!

Хто не був марновірним зроду,
В сніг спочити не ліг ні на мить,
За самотність тому в нагороду
Все ж зустріти когось пощастить.