Я не люблю фатального фіналу,
І від життя не втомлююся, ні!
І пори року не люблю до шалу,
Коли веселі не звучать пісні.

Я не люблю холодного цинізму,
У захват я не вірю, а іще,
Коли чужий у справи мої лізе,
І загляда мені через плече.

Я не люблю, коли - наполовину,
Чи хтось встряє в розмову непросту.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.

Ненавиджу плітки у формі версій
І чорний сумнів, й слави ремесло,
Або коли постійно проти шерсті,
Або коли залізом б’ють у скло.

Я не люблю нахабства, хамства, смути,
Від них лиш розверзається земля.
І не люблю, що слово «честь» забуте,
І тих, хто поза очі обмовля.

Коли скалічені я бачу крила,
Жалю в мені нема - і неспроста:
Я не люблю насилля та безсилля,
Ось тільки жаль розп’ятого Христа.

Я не люблю, коли боятись мушу,
І не терплю, коли безвинних б’ють.
Я не люблю, коли залазять в душу,
Тим більш - коли у неї ще й плюють.

Я не люблю манежі і арени:
На них мільйон міняють по рублю.
Попереду ще зміни і проблеми, -
Та я цього повік не полюблю.