Я бодрствую, але віщий сон мені сниться.
Пігулки п’ю - сподіваюся, що засну.
Не звикати ковтати мені гірку слину.
Організації, інстанції та особи
Мені оголосили явну війну
За те, що я порушив тишу,
За те, що я хриплю на всю країну,
Щоб довести - я в колесі не спиця,
За те, що мені кортить і не спиться,
За те, що в передачах закордон
Передає мою блатну старовину,
Вважаючи своїм обов’язком вибачитися:
- Ми самі, без згоди... - Ну і ну!
За що ще? Бути може, за дружину -
Що, мовляв, не міг на нашій підданою одружитися?!
Що, мовляв, вперто лізу в капкраїни
і дуже не хочу йти до дна.
Що пісню написав, і не одну.
Про те, як ми колись били фріца,
Про рядового, що на дзот валиться,
а сам - ні сном ні духом про війну.
Кричать, що я у них вкрав Місяць
і ще що-небудь вкрасти не премину.
І небилиця наздоганяє небилицю...
Не спиться мені... Ну, як же мені не спитися?!
Ні! Не зіп’юся! Я руку протягну
і заповіт хрестом перекреслю,
І сам я не забуду осенитися,
і пісню напишу, і не одну,
І в пісні тій когось прокляну!..
Але в пояс не забуду поклонитися
Всім, хто писав, щоб я не смів лягати!
Нехай гірка чаша. Я їх не обману.