Серед німбу свічок і жарких молитов,
Серед виру трофеїв й багаття вугіль,
Жили діти книжок, битв не бачивших кров,
Дріб’язкових проблем відчуваючи біль.

Дітлахам набридає
їх побут та вік,
І б’ємось ми жорстоко
до саден щорік.

Але одяг латають
нам матері вчасно,
Ми ж сп’яніло рядків
поглинаємо гасла.

І волосся вже липне, пітніє чоло,
Тисне в серці солодко від ярості фраз,
І бере замороч, битви бачиться тло
На сторінках пожовклих раз у раз.

Осягнуть намагались,
не вивчив життя,
Та приймаючи заклик
до війська - виття,

Сенс наказу, призначення
меж на кордоні,
Гучний брязкіт атак
колісниць батальйонів.

А в киплячих котлах тих ще бійок і смут
Стільки їжі для маленьких наших умів!
Ми для ролі запроданців, гадів, іуд
Призначали у іграх своїх ворогів.

Лиходія сліди
не дали загубити,
І дарили панянкам:
«Буду любити»,

Друзям слів не кидали
порожніх ніде,
Бо на ролі героїв
уводили себе.

Тільки в мріях дитячих не можна сховатись,
Мало часу в забав - стільки болю навколо!
Спробуй хватку долоні у мертвих здолати,
Лезо шаблі прийняти руками наголо.

Перевір свою мужність
ще теплим мечем,
Обладунки накинув
на міцне плече!

Розберися - ти хвоста підгинаєш,
чи улюбленець долі,
Спробуй смак боротьби
та справжньої волі.

І коли впаде поряд поранений друг,
Ти від першої втрати завиєш скорботно,
Твій раптово без шкіри опиниться дух,
Бо добили його, а тебе - взагалі не істотно, -

Ось тоді зрозумієш,
що ти відшукав,
По оскалу шоломів:
це - смерті оскал!

Зло, брехня - подивись
в їх обличчя грубі!
І завжди позаду
вороння та гроби.

Якщо шлях прорубав собі саксом батьківським,
Якщо сльози солоні на вуса мотав,
І в бою свою душу гартував королівські -
Отже, книги що треба в дитинстві читав!

Якщо м’яса з ножа
ти не їв ні шматка,
Якщо руки поклавши
ковтнув язика,

В боротьбі не зійшовся
з мерзотником, з катом -
То не смій озиватися
до мене ти братом!