Коли вода Всесвітнього потопу
У межі берегів вернулась знов,
Із піни відступавшого потоку
На землю тихо вибралась Любов,
Живлющий еліксир чудовий мов,
В повітрі розчинившися до строку.

Такий ще дивний дехто в світі є,
Хто суміш цю на повні груди п’є,
Ні нагород, ні кари не чекає
І, дихаючи ніби просто так,
В такого ж дихання нерівний такт
Неначебто зненацька потрапляє...

Я поля для люблячих встелю -
Уві сні співайте й наяву!..
Дихаю, і значить - я люблю!
А якщо люблю, то я живу!

Світи Любові - вічні та безмежні.
Герої й лицарі - це їх народ.
Їм досвід гарантується бентежний
Випробувань великих і знегод,
Розлук далеких, подвигів, пригод,
Щоб стала не від чого не залежна

Любов їх. Та все це - хіба ціна
За те блаженство, що ним є вона?
Пожертвувати всім за неї варто,
На ризик будь-який, на смерть піти.
За ці Любові Чистої світи -
Не шкода все поставити на карту.

Свіжий вітер з ніг збивав, та знов
Люблячих він з мертвих воскресив,
Бо допоки не зазнав любов,
Справді ти не дихав і не жив!

Героїв цих збагнути геть не вміє
Звичайних обивателів юрба,
Що в боротьбі за їжу костеніє,
Хоча даремна вся ця боротьба.
Але ми обивателі хіба,
І не шануєм їх, не розумієм?

Їх голоси зливаються у такт,
А душі з квітів п’ють нектару смак,
Вдихати разом вічність мають вміння
І зустрічатись з подихом в устах
На крихких переправах та мостах,
На перехрестях Божого творіння.

Я поля для люблячих встелю -
Уві сні співайте й наяву!..
Дихаю, і значить - я люблю!
А якщо люблю, то я живу!