Я не люблю фатальної кінцівки,
Не стомлююсь ніколи від життя,
Сезони не люблю, в яких я тільки
Співати про веселе перестав.

Я не люблю відвертого цинізму,
В захопленість не вірю, та іще,
Коли чужий, знаходячись поблизу,
Читає лист через моє плече.

Я не люблю, коли наполовину,
Коли розмову спинять на льоту.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілу впритул.

Ненавиджу плітки в подобі версій,
Тлю сумнівів і почестей голки,
І як постійно гладять проти шерсті,
Чи як по склу залізом провели.

Упевненість вгодована - не мила,
Хай краще відмовляє вже гальмо!
І прикро, що забули честі силу,
В пошані - тільки наклепи давно.

Коли я бачу, що зламали крила,
Не співчуваю, відповідь - проста:
Я не люблю насилля та безсилля,
Ось тільки жаль стражденного Христа.

Я не люблю себе, коли боюся,
І прикро, як невинних поруч б’ють,
Я не люблю, коли залазять в душу,
Тим паче, як у неї ще й плюють.

Я не люблю манежі та арени,
На них мільйон міняють по рублю.
Хоч зміни ждуть попереду шалені,
Я це ніколи все ж не полюблю.