В серці холод чому? Ніби ж все, як було:
Синє небо те ж над головою
І повітря, той ліс і он те джерело...
Тільки він не вернувся із бою.

Не збагну я тепер, хто ж мав рацію з нас
В наших диспутах аж з хрипотою.
Я лиш нині пустелю відчув повсякчас,
Коли він не вернувся із бою.

На питання - мовчав, як глухий він співав.
Так різнились ми й жартом, й нудьгою!
Я з-за нього не спав: так він рано встав...
Але вчора не вийшов він із бою.

Що пустіше тепер - не про те смуток мій:
Мисль пронизлива: "Нас було двоє!"
Мов багаття для мене задув буревій,
Коли він не вернувся із бою.

Ось вирує весна, мов з полону втекла.
Звично кликнув до чаю його я,
А у відповідь тиша лиш серце спекла:
Вчора він не вернувся із бою.

Хто загинув, від нас не пішли назавжди:
Спокій наш бережуть вартовими,
Як те небо чатує в люстерці води,
Ті дерева, ті трави, як килим...
               
Нам не тісно в землянці було замалій.
Час не нудним був: нас було двоє.
Все за двох понесу. Та здається мені:
Я - не він - не вернувся із бою.