Грудям вітру не спіймать, очам не бавитись.
Насувається гроза, застить неба синь.
Чути спів птахів, що в давнину прославились
На гербах у міст Матері-Русі.

Перший птах свою радість розбризкує в даль,
Розсипається сміхом з гнізда.
Поряд з ним іншим птахом злітає печаль
І примушує душу ридать.

 
 
 
 

Славить велич свою і розхитує мур
Справжній мідний дзвін, весело йому.
Обертаючись в хмарах грози,
Вістря храмів для неба - знаряддя тортур,
Хоч нагадують краплю сльози.

Край, що працею прославлений і битвами,
Край, де люблять спів і казки плетуть,
Сіль крові міша з солодкими молитвами,
В чистоту джерел сипле гіркоту.

Хлібно-житні поля, що безсило лежать,
Загадково по Вічність мовчать.
Ноги коням засмоктує бруд та іржа,
Застигає на сплячих очах.

 
 
 
 

Дзвін злітає до неба і падає ниць,
Невідомо, від серця, чи з серця дзвенить,
Застигаючи світу кінцем.
Позолоти полуда на банях дзвіниць -
Зради гріх перед Божим лицем.