Я долі не люблю важкого кроку,
Не відчуваю втоми від життя.
Я не люблю ніяку пору року,
Коли пісні відходять в небуття.

Мене цинізм відкритий відвертає,
Я на люблю запал і серця щем,
Коли чужий мої листи читає,
Нахабно зазира через плече.

Я не люблю, коли наполовину
Розкритий сенс перерваних розмов.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
І ще, коли стріляють знов і знов.

Я не прихильник ні пліток, ні версій,
Сумлінням не сприймаючи хвалу,
Коли весь час проводять проти шерсті,
І, коли криця ковзає по склу.

Мені не буть в добробуту полоні,
Нехай без гальм, „вперед”, а не „назад”,
Коли брехня й поклеп сидять на троні,
А честь і совість губиться в низах.

Перерваний політ не стане біллю,
І криком не розтуляться вуста,
Бо ворог я насиллю і безсиллю
На рівні сліз розп’ятого Христа.

Соромлюсь я, що відступати мушу,
Образливо, коли невинних б’ють.
Я не люблю, коли залазять в душу,
А, згірш того, як в неї наплюють.

Карбованець таланту на мільйони
Міняти - і карбованець згубить.
Попереду - великі перегони.
Мені ніколи їх не полюбить.