Коли я відспіваю й відіграю
Закінчу де, на чому - не вгадати?
Але одне, напевно, все ж я знаю:
Не захочеться мені вмирати.

Посаджений на литий ланцюг шани,
Кільця слави мені не по зубам.
Ей! Хто там стукає в дубові брами
Маслаками по кованим дугам.

Не відповідають - стоять, я знаю.
Не мають страху - що їм цепні ті пси.
Але над тином раптом помічаю
Знайомий серп знов гострої коси.

Я злісно перетру срібний ошийник
І золотий ланцюг перегризу,
Тин перемахнувши, вірвусь в реп’яшник,
Боки порву і вибіжу в грозу.