Біля обриву, над прірвою і на самім краю
Я нагаєм коней своїх відшмагаю, погоняю...
Щось повітря мені мало, вітер п’ю, туман глотаю,
Чую - з смертельним захватом пропадаю, пропадаю!

Трохи тихіше, коні, прошу, трохи тихіше,
Бо ж не хочу я вас лупцювать.
Чомусь попались мені ви привередливіші,
Й дожить не встиг, і не встигнути доспівать!

Я коней напою, Я куплет доживу,
Хоч би ще хвилечку постою, на краю...

Згину я і мене пушинкою вихор змете з долоні,
І в санях мене понесуть галопом по снігу зранку.
Прошу, ви на крок неквапливий перейдіть, мої коні!
Хоч трішечки та продліть шлях до останнього притулку.

Трохи тихіше, коні, прошу, трохи тихіше,
Бо ж не хочу я вас лупцювать.
Чомусь попались мені ви привередливіші,
Й дожить не встиг, і не встигнути доспівать!

Я коней напою, Я куплет доживу,
Хоч би ще хвилечку постою, на краю...

Ми встигли: в гості до Бога не буває запізнення.
Чому ж ангели співають такими злими голосами?
Чи може це дзвіночок весь зайшовся від голосіння,
Або ж я кричу коням, щоб не несли так швидко сани?!

Трохи тихіше, коні, прошу, трохи тихіше!
Молю, вскач не летіть - не догнать!
Чомусь попались мені ви привередливіші...
Коли не встиг дожить, то хоч би доспівать!

Я коней напою, Я куплет доживу -
Хоча б ще хвилечку постою, на краю...