Відпустіть мені гріхи
мої тяжкії,
Хоч родивсь біля річки
і в сорочці я!

Відпустіте мою пельку,
друзі мої,
Їй ще пити горілоньку,
і пісні співать.

Друзі - ось тобі й на! -
Що ви знаєте,
Ви, як пси, кабана
заганяєте...

Тільки на світанку кабани
Дуже хуткі і люті -
Хуже привокзальної шпани
І схожі з Малютою.

Відпустіть мені кучері
мої прілі,
Не ломайте руки ви
мої білі.

Не хлюскайте ви по горлу,
друзі мої, -
Вам потім тягнуть покірно
із ями їх.

Друзі - ось, тобі на!
Руки білії,
Знову, наче у пацана
Загорілії...

Ось тобі й ночі, і кучері
Вашого напарника, -
Не мав він смоли і махри,
Навіть, накомарника.

Ось, через те він і здох,
весь обжалений,
Ось, через це і вдих
був журливий...

. . .
. . .
Горло змерзло, горло зжато.
Ми - покійники.

Друзі, - ось, тобі й на!
Те ви знаєте -
Мародерами мене
розкопаєте.

Знаю я ту метелицю
Дуже хутко лютую!
Жаль, що ви сильно змерзнете -
В саван вас закутаю.