Та, чому ж все не так. Наче - все як завжди:
І небо таке ж - знов з синєвою,
Той же ліс, теж повітря і таж вода...
Тільки - він не вернувсь після бою...

Мені не зрозуміть, хто був правий між нас
В суперечках без сна і покою.
Мені не стало хватать його вже в той час,
Коли він не вернувсь після бою...

Невлад він мовчав і в такт не підспівував,
Все ж говорив завжди він з любов’ю.
Не давав мені спать, до сходу вставав,
А вчора не вернувсь після бою.

Те, що просто тепер, - не про те мова вже,
Враз помітив я - нас було двоє.
Для мене, мов вітром, задуло вогнище,
Коли він не вернувсь після бою.

Нині вирвалась, наче з полону, весна,
Помилково звернувсь я до нього:
Друг, лиш димку! У відповідь - тиша лісна.
Він вчора не вернувсь після бою.

Нас наші мертві не лишать в біді,
Полеглі наші - немов вартові.
Небо відсвічує в лісі, як у воді,
Полеглі наші - немов вартові.

Нам і місця в землянці хватало на двох,
Нам і час протікав для обоїх.
Тепер все одному. Та здається мені,
Що то я не вернувсь після бою.