Мабуть, загинув я: очі відкрию - бачу.
Мабуть, загинув я: соромлюсь, а потім -
Як мені до неї - вона була в Парижі,
А вчора я ще взнав, й не тільки в нім однім.

А які пісні я їй співав про Північ дальню!
Я думав: ось чуть-чуть - і будемо на «ти».
Даремно їй співав про полосу нейтральну -
Їй глибоко плювати, які там квіти.

Я спів тоді іще - я думав, що це ближче, -
Про південь, й про того, хто раніше з нею був.
Та, що їй до мене. Вона була в Парижі,
Їй сам Марсель Марсо про щось там говорив.

Лишив я свій завод, хоч взагалі, й не був вправі.
Засів за словники на совість і на страх.
Та, що їй до того! Вона уже в Варшаві,
Ми знов говоримо на різних язиках.

Приїде - я скажу по-польські: «Проше, пані,
Прийми таким, який є, не буду співать!»
Та, що їй до мене! - вона уже в Ірані,
Я зрозумів - мені її не наздогнать.

Сьогодні вона тут, а вже завтра буде в Осло, -
Так, втрапив на слизьке, так, я попав в біду.
Той, хто раніше був й той, хто буде після, -
Хай пробують вони. Я краще пережду.