Суворий ти, клімат охотський -
День третій як вже ураган.
Стає до руля сам Крючковський,
Спочива Федоров Іван.

А буря ревла, не вщухала -
І Тихий шумів океан.
Зіганшин стояв у штурвала,
Очей й на мить не закривав.

Суворіші, страшніші втрати -
Ні човна навкруг, ні крихти.
І рішення було прийняте -
Взялися гризти чоботи.

Останню з’їли картоплину?
Глянули друг другу в очі...
Як Поплавський їв гармонь милу,
Котилися круті сльози.

Доїдена банка консервів
І суп з картоплі одної, -
Все меньше здоровя і нервів,
Все більш бажання - додому.

Серця все ж робили роботу,
Та рідше становиться стук,
Спокійний ослабший Федотов
Ковтав передостанній каблук.

Лежали всі четверо ліжма,
Ні човна, ні крихти навкруг.
Зіганшин зкрутив козью ніжку
Ослабшими пальцями рук.

Воїн він і на службі справжній,
І штурман знающий він тут.
Зіганшин, Крючковський, Поплавський
Під палубою пісні гудуть.

Зіганшин кріпився, тримався,
Бадьорив, сам був блідий, як тінь.
І що сказать він збирався,
Сказав лиш на слідуючий день.

«Друзі! Через годину... Рідні!
Хлопці - ще через годину.
Нас не зломила стихія, ні!
Не зломити нас й голоду!

Забудем про їжу - ну й що там! -
Згадаєм про наших солдат...»
«Взнать би, став бредити Федотов, -
Що у нас в часті їдять.»

Й раптом, не міраж, чи не міф -
Онде судно лишає слід!
До бінокля зразу припали,
А з судна летить вертоліт.

Закінчені всі переплети -
Знов служать - що, взяв, океан?!
Крючковський, Поплавський, Федотов,
А з ними Зіганшин Асхан.


Таким же чином можуть бути написані поеми
про підкорювачів Арктики, про експедиції
в Антарктиді, про житлове будівництво
і про боротьбу проти колоніалізму. Треба лише
знати прізвища і інколи читати газети.