Блазень-злодій! Викрадав хвилини
Смутком оповиті тут і там.
Атрибути блазня, різні грими
Цирковим повіддавав братам.

В світлі цирку поміж номерами
Тихо, непомітно, крадькома -
Так з’являвся клоун поміж нами,
Іноді вдягнувши ковпака.

Наш глядач розпещений достатньо -
Сміху прагне, вдарив ж гаманцем,
І кричить: «Не клоун, а ледащо!
Клоун цей із несмішним лицем!»

Ось і ми... Бурчали вголос люто:
«Вийшов на арену, то сміши».
Він у нас виймав тим часом смуток
Тихо з закапелочків душі!

А ми знову в сумнів - вік двадцятий:
Цирк у нас, звичайно, світовий, -
Клоун, правда, щось не заповзятий -
Невеселий клоун, не живий.

Мов у воду канув він знічев’я,
Нагло, в білий день, у дві руки!
Тугу крав у внутрішніх кишенях
Душ, що одягли ми в піджаки.

Ми сміялись потім очманіло,
Плескали в долоні з усіх сил.
Горе брав на себе наше вміло,
Хоч смішного ніби й не робив.

Тараторив, зводив з пантелику,
Все сумнішим нам здавався мім -
Просто всю вагу чужого лиха
На плечі назбирував своїм.

Смутки нагромаджувались стрімко -
Блазень гнувся в світловім кільці,
Горе прокрадалось в пантомімки,
Вглиблювались зморшки на лиці.

Та невдачі наші і тривоги
Жменями він вигрібав із нас -
Наче нам знеболював пологи,
А для себе захист не припас.

Ми тепер без болю гиготали,
Весело у наш цікавий час:
Вкрали те, що нам так заважало,
Як чудово обібрали нас!

Час минув! Похнюплений зі сцени
Він виходив з тягарем думок.
Пробиравсь Рудий вже до арени,
Так незграбно здійснюючи крок.

Зле все наше виніс за куліси -
Таким чином розбудив він сміх.
Опустилася за ним завіса -
Він біду прийняв із нас усіх.

В сотнях тисяч ламп загасли свічки,
Барабану дріб і тиша вмить...
Заважка вага на передпліччях -
І хребет від наших бід тріщить.

Глядачі - і люди поміж ними -
Думали: ось п’яниця упав...
Блазень у останній пантомімі
Так загрався, що аж переграв.

Він застиг - не там десь, не за морем -
Наче біля нас приліг, втомивсь,
Перший клоун захлеснувся горем,
Сил не врахував і помиливсь.

Крокував вперед я невмолимо,
Але встиг схилитись перед ним.
Оцей трюк - уже не пантоміма
Смерть була - цариця пантомім!

Злодій цей, з колін зірвавши пута,
Уночі не викрадав коней.
Блазень вмер. Він викрадав розкуто
Миті смутку й суму у людей.

Вихваляння дехто з нас заради
Не дававсь - мов проживемо й так!
Тоді клоун підкрадався ззаду
Тихо і безшумно - на руках...

Згинув, канув він, як вітром здуло!
Чи це може вигадка така?..
Я лишень ковпак йому придумав -
Не носив цей блазень ковпака.