Їдеш у поїзді, в автомобілі,
Або гуляєш, хильнувши винця, -
У сьогоденнім автодостобіссі
Важко пройти по життю до кінця.

Ось вам аварія: в Замоскворіччі
Везли ховати одного утрьох, -
Всі, і водій, заробили каліцтва,
Тільки не той, кого вклали у гроб.

Баби за наймом ридали крізь зуби,
Диякон - і той верхні ноти не брав,
Голосно мідні фальшивили труби, -
Тільки, котрий у труні - не брехав.

Давній начальник - таємний розбійник -
В лоб цілував і гидливо плював,
Всі доторкнулись, - лиш скромний покійник
Жодного так і не поцілував.

Та вдарив грім - що тут можна зробити,
Сили природи не люблять промов, -
Всі утекли під дахи і під плити, -
Тільки покійник не втік стрімголов.

Що йому дощ - з ним нічого не буде, -
Ось гартування не те у живих.
Ну, а мерці, у минулому - люди, -
Люди сміливі, куди нам до них.

Як не спіши тебе випереджає
Цятка на лобі - липучий ярлик -
В світі оцьому загрози немає
Тільки для тих, хто в дубовий гріб ліг.

Можна в загальний, а можна в окремий -
Мертвих не мучить квартирний комфорт, -
Ось молодець, оцей самий - померлий -
Не вимагає надмірних турбот.

В царстві пітьми - товаристві тім строгім -
Повна безпека, немає тривог, -
Ну, а у нас - всі ми ходим під богом,
Тільки, котрим у труні - хоч би що.

 
 
 
 

Докір луна: “Він покійників славить!”
Ні, я в образі на доленьку злу:
Нас усіх хтось коли-небудь задавить, -
Виняток - ті, що лягли у труну.