Мене повторно вдарило в озноб,
Гуркоче серце, мов у бочці камінь:
В мені живе мохнатий злобний жлоб
З чіпкими мозолястими руками.

Коли моє помітять сум’яття,
Бурмочуть друзі: «Знову загуляє», -
Мені з ним тісно, з ним нема життя!
Він замість мене кисень ввесь хапає.

Він не двійник і він не друге «я»,
Пояснення усі лишень дивацькі:
Він плоть і кров, погана кров моя -
Подібне не насниться і Стругацьким.

Чекає він, щоб я скінчив витки, -
Рядок доручить вивести правиці,
Обачним стану й водночас жорстким,
І всіх продам гуртом і поодинці.

Не виправдовуюсь я, далебі -
Життя минає, тане хай, втікає,
Та не пробачу митей тих собі,
Коли він мною оволодіває.

Я залишок останніх сил зібрав,
Йому не вийти отепер зі скрути:
У глотку, в вени я вжену отруту -
Жере хай, здохне хай - я схитрував.