Тут лапи смерек на повітрі тремтять,
Щебечуть птахи сполохливо.
Чарівно у лісі вирує життя,
звідки одійти неможливо.

Черемшина білизною сохне нехай
та бузки ливенем орадають,
все одно звідсіля заберу тебе в рай,
у палац, де сопілки заграють.

Твій світ чаклунами сховала пітьма
як сцену в театрі завіса,
вважаєш і ти, що гарніше нема
цього чародійного лісу.

Там на листячках вранці не буде роси,
місяць з небом у вічному спорі,
я тебе заберу в свій безмежній краси
світлий терем з балконом на море.

У яку годину, в день тижня який
до мене прийдеш нелякливо,
коли я тебе віднесу в казку мрій,
туди, де знайти неможливо?

Як крадіжка тобі по душі, покраду,
чи даремно розтринькав я сили?
Дай хоч згоду на рай в халабуді, бо тут
всі палаци, на жаль, заселили.