Я не люблю невпевненого кроку,
і від життя у мене втом нема,
я не люблю ніяку пору року,
коли душа натхненно не співа.

Я не люблю холодного цинізму,
в захоплення не вірю, та іще -
коли листи крізь окулярів призму
чужі читають чрез моє плече.

Я не люблю, коли наполовину
чи зовсім припинили мову ту,
я не люблю, коли стріляють в спину,
я також проти пострілу впритул.

Ненавиджу плітки у вигляд слуху,
сумління хробаків пошанину́,
або коли весь час супроти **,
або коли залізом по склу.

Я не люблю упевненості видів,
хай краще гальма втратять орієнтир.
Шкода́, що слово «честь» забуте в світі,
і що в честі́ за очі наговір.

Коли я бачу, як ломають крила,
жалю не відчуваю неспроста.
Я не люблю насилля і безсилля,
от тільки жаль розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли я тру́шу,
і прикрість є, коли невинних б’ють,
Я не люблю, колли залазять в душу,
а особливо - як туди плюють. 

Я не люблю арен підступні стіни,
на них мільйон міняють по рублю.
Попереду нехай великі зміни -
таке ніколи я не полюблю.