Тут лапи бринять невагомі ялин
В неспокої пташого граю.
Живеш серед вічних химер-деревин,
Втекти звідти змоги немає.

Сохне біла черемха під вітром нехай
І бузкові дощі опадають -
Звідсіля я тебе заберу, так і знай,
У палац, де сопілоньки грають.

На тисячі літ охопила пітьма
Твій світ, що від мене укритий.
І думаєш ти, що гарніше нема,
Ніж ліс цей, чаклунством сповитий.

Хай роса не впаде на квітчасте рядно,
Хай темнішає неба безмежжя.
Звідсіля заберу я тебе все одно
В терем свій на морське узбережжя.

В який день до тебе прийти завчасу
Безмовну твою вчути згоду?
Коли ж на руках я тебе віднесу
Туди, де шукати нас годі?

Украду, коли гріх до душі цей тобі -
Так чи так був життя марнотратцем!
Буде раєм халупа для нас, далебі,
Якщо зайнято терем з палацом.