Понад кручею, над прірвою, по краєчку, по краю
Я коней своїх нагайкою шмагаю, поганяю!..
Щось мені повітря мало: вітер п’ю, туман ковтаю...
Чую в захваті смертельнім: пропадаю, пропадаю!

Ледь повільніше-но, коні, ледь повільніше!..
Не коріться нагайці тугій!
Та що за коні вередливі, найсвавільніші...
Я дожити не встиг, доспівати б мені.

Коней я напою, скінчу пісню свою, -
Хоч хвилиночку ще постою, на краю...

Згину я - мене, мов пух той, ураган змете з долоні,
На санях мене галопом коні понесуть снігами, -
Ви на крок повільний, тихий, перейдіть-но, любі коні,
Відтягніть-но смерті хвилю трохи довшими шляхами!

Ледь повільніше-но, коні, ледь повільніше!
Хай не будуть бичі вам страшні.
Та що за коні вередливі, найсвавільніші!
Я дожити не встиг, доспівати б мені.

Коней я напою, скінчу пісню свою, -
Хоч хвилиночку ще постою на краю...

Встигли ми: до Бога в гості ще ніхто не запізнився.
Чом же ангели співають так презлими голосами?!
Може, це лише дзвіночок весь сльозами аж залився,
Чи то я волаю коням: «Не тягніть так прудко сани»?!

Ледь повільнише-но коні, ледь повільніше...
Ви галопом таким не гоніть!
Та що за коні вередливі, найсвавільніші...
Хоч дожить я не встиг, доспівати б мені!

Коней я напою, скінчу пісню свою, -
Хоч хвилиночку ще постою на краю...