Хто сказав: все згоріло дотла,
І не кинеш у землю насіння.
Хто сказав, що померла земля?
Ні, вона лиш на мить затаїлась.

Не забрать материнства землі,
Як ніколи не вичерпать моря.
Хто повірив в пожежу її? -
Ні, вона почорніла від горя.

Наче рани, траншеї її,
Її вирви, як виразки, зяють
І оголені нерви землі
Неземного страждання зазнають.

Все знесе вона й буде жива.
Не записуйте землю в каліки.
Хто сказав, що земля не співа,
Що вона заніміла навіки?

Ні, дзвенить вона, стогін стиска, -
Із усіх своїх ран, із віддушин,
Бо земля - наша спільна душа.
І не витоптать чоботом душу.

Хто сказав, що померла земля?
Ні, вона лиш на мить затаїлась.