Дорогенька передача!
У суботу, ледь не з плачем,
Вся Канатчикова дача
до екрану потяглась,
Ні щоб з’їсти, окунутись,
уколотись і заснути,
Уся наша божевільня
біля телека зійшлась.

Говорив, стиснувши руки,
краснобай і баламут,
Що безсилі всі науки
перед тайнами Бермуд.

Мозок весь розбив на клапті,
звивини аж попливли,
І канатчикові власті
нам уколів додали.

Пошанований редактор!
Може, ліпше про реактор,
Про любимий люно-трактор,
бо ж не можна, хоч кричи:
То тарілками лякають -
підлі, скрізь вони літають,
То без ножа всіх розрізають
філіппінські доктори.

Руку ми уже набили,
ми тарілки б’єм весь час,
Ми на них собаку з’їли,
Як не бреше кухар наш.

А медикаментів купи -
хто не дурень, в унітаз,
От життя! Та ось Бермуди -
та ж не можна так щораз.

Не чинили ми скандалу,
бо вождя нам бракувало, -
Справжніх буйних дуже мало -
то ж немає ватажків.
Та на підступ й небилиці
є в нас сіті та в’язниці,
І не плюне нам в криниці
підступ лютий ворогів.

Це ж бо їх чорти найперші
мутять воду у ставках,
Це ж бо все придумав Черчіль
у двадцятих ще роках.

Ми про вибухи, пожари
написали ноту ТАРС,
Та прибігли санітари
і зафіксували нас.

Тих, що дуже бушували,
всіх до ліжок прив’язали,
Параноїком стрясало,
Як впирем на шабаші:
- Відв’яжіть, фанати вперті,
іновірці ви відверті,
Нам бермуторно на серці
і бермутно на душі!

Сорок душ по черзі лають,
розгорілись, як вогні, -
Так страшненько їх лякають
ті Бермуди навісні.

З розуму усі звихнулись,
навіть хто варягом був,
І тоді сам шеф Моргуліс
телевізор відімкнув.

Ось він, змій, в вікні мелькає,
штепсель у руці ховає,
Фельдшеру знак посилає
відірвати всі дроти.
Що ж, уколом вдовольнися
і скакай на дно криниці,
Щоб пропасти у криниці,
Як в Бермудах, назавжди.

Завтра діти запитають
(вранці ждем ми дітвори):
- Батьку, що там повідають
кандидати в доктори?

Правду слід казати дітям -
їм тепер не все одно:
Дивовижне скрізь у світі,
та заказане воно.

Ось дантист-надомник Рудик,
має радіо він «Грюндиг»,
Він його ночами крутить,
ловить, контра, Бі-Бі-Сі.
Був він продавцем в проммазі,
та посунувся по фазі,
До нас попав в страшнім екстазі
і з номерочком на нозі.

Він прибіг у стресі крайнім
й новиною налякав,
Наче наш учений лайнер
у трикутнику застряв.

Нафту витратив й погаснув,
весь розпався на куски,
Лиш безумців трьох нещасних
підібрали рибаки.

Ті, хто вижив в катаклізмі,
зараз в сильнім песимізмі,
Вчора їх в прозорій призмі
у шпиталь наш привезли.
І один із них, механік,
розповів, як втік від няньок,
Що Бермудський кількагранник -
незакритий пуп землі.

- Що було там? Як ти спасся? -
кожен ліз і приставав,
Та механік тільки трясся
і чинарики стріляв.

Він то плакав, то сміявся,
їжився, немов їжак.
Він над нами познущався -
збожеволів, та ще й як!

Скочив раптом алкоголік,
матюкальник і крамольник:
- Вип’єм клятий той угольник!
На троїх його дайош!
Розійшовся, так і сипле:
«Той угольник кожен вип’є;
Чи то він паралепіпед,
чи він круг, ядрона вош!»

Дуже б’ють по наших душах
«голоси» за сотні миль,
Марно ми ті США не глушим
і не тиснем Ізраїль.

Та ж вони своєю суттю
підривають, капостять,
Кормлять, поять нас бермуттю
про містичний той квадрат.

Лектори із передачі,
ті, хто так або інакше
Гомонять про ті невдачі
і нервують всі світи.
Нас беріте, навіжених,
і трикутник вас, учених,
Перетворить у скажених,
ну а нас - так навпаки.

Хай ідеї божевільні,
зразу не січіть голів,
Нас покличте з божевільні
через наших лікарів.

З шануванням, підпис, дата.
Відгукніться нам, або
Ми не схочемо чекати
і напишем в «Спортлото».