На братських могилах стели граніт
до неба зорею злітає,
тут хтось залишає букетів цвіт,
хтось - серце своє залишає.

Колись тут ставала земля на диби,
а нині - в гранітному сні,
разом, спочивши, лежать в тишині
солдати великої війни.

У бліках вогню бачиш спалений танк,
дощенту зруйновану хату
в руїнах Смоленськ і в руїнах рейхстаг,
палаюче серце солдата.

На братських могилах не плачуть жінки,
над ними заплачуть дощі.
Там разом, спочивши, лежать в тишині
солдати великої землі.