Пожежі звідусіль зробили ніч світліше дня, Їх відблиски гуляли від Уралу до Європи І знов Вкраїні доля пересіла на коня - І знов в галоп, під кулі в лоб Від мостових до вовчих троп Бо час пішов галопом. А кулі хоч сліпі, та цілять не у брову, А кулі нам услід, - не перейти на рись. Летіли в пил шляхів розпечені підкови. Чи буде щастя тим, хто знайде їх колись? Попереду руйновища імперій, Біліють край дороги черепи серед трави. А вітер дув та розпрямляв кучери І видував все зайве з голови. Нас не лякав вогонь та ворог, що скакав услід Та час прийшов скакати, аби доля не цуралась, Щоб знов дідівські шаблі віддзеркалювали світ Козак поет, а кінь Пегас І вже вогонь пожежі згас, А скачка розгорялась. І іздригнувся світ від смертного алюру Червоним, врешті решт, став степовий ковил. Мабуть, порозумнішала сліпа дурепа-куля, І очі десь знайшла, бо часто била в ціль. Так танцювали ми кривавий танець Гопак, гавот, мазурку, польку, краков’як Здував з нас однострої вітер-ланець Із м’ясом разом, і свистів в костях. Попереду удача, чи, принаймні, болю край Ти бачив, час поїхав уперед, а не по колу. Яке тяжке похмілля завтра мій чекає край? А доти в герц, поки не мрець, Лети крізь поле напростець. Ми наздогнали Долю! Ми бачили там Смерть, та тицьнули їй дулю. Упала з кволих рук затуплена коса. Вже не наздоганяли нас розумні зрячі кулі… Коли вже вмиє білий світ не кров, - проста роса? От вітер став, нарешті, затихати, Скрутився знову в коло час, утомлений від лих. Вітри та коні до рідної хати Везли безсмертних, мертвих та живих.
© Гліб Сітько. Переклад, 2015
© Влад Чорний. Виконання, 2015