Вздовж обриву, над проваллям, по самісінькому краю
Я нагайкою щосили своїх коней поганяю, -
Щось повітря мені мало: вітер п’ю, туман ковтаю...
Чую в згубному завзятті: пропадаю, пропадаю!

Ну повільніше ви, коні! Пригальмуйте же ви!
На тугий не зважайте батіг.
Ну що за коні норовисті... Як тут бути живим?
Доспівати не встиг і дожити не зміг.

Я дам коням води, я настрою лади, -
І ще мить постою на самому краю...

Я загину - мов пушинку мене здує із долоні,
І галопом сніжним ранком повезуть мене провулком, -
Ви на крок повільний, тихий перейдіте, мої коні,
Ну хоч трохи шлях продовжте до останнього притулку!

Ну повільніше ви, коні! Пригальмуйте же ви!
Не указ вам - нагайка й батіг.
Ну що за коні норовисті... Як тут бути живим?
Доспівати не встиг і дожити не зміг.

Я дам коням води, я настрою лади, -
І ще мить постою на самому краю...

Не спізнились ми, до Бога в гості спізнень не буває.
Що ж там ангел так сердито і так голосно співає?!
А, можливо, - це дзвіночок аж заходиться в риданнях,
Чи кричу до коней я, щоб не несли мене так в санях?!

Ну повільніше ви, коні! Пригальмуйте же ви!
Я благаю: не мчіть з усіх ніг!
Ну що за коні норовисті... Як тут бути живим?
Ну хоча б доспівав, як дожити не зміг.

Я дам коням води, я настрою лади, -
І ще мить постою на самому краю...