Вздовж обриву, понад прірвою, по самому по краю
я коней своїх нагайкою шмагаю - поганяю.
Щось повітря мені мало - вітер п’ю, туман ковтаю,
чую з захватом смертельним: пропадаю, пропадаю!

Повільніше мої коні, повільніше ви!
Хай не скорить тугий вас батіг!
Але коні щось попались мені впертими -
і дожити не встиг, й доспівати не встиг.

Я коней напою, пісню встигну мою -
хоч секунду іще постою на краю...

Згину я - пушинку мене ураган змете з долоні
і по снігу мене вранці понесуть галопом сані.
Ви тоді на крок повільний перейдіть же, мої коні,
хоч на трохи, та продовжте шлях у сховок мій останній!

Повільніше мої коні, повільніше ви!
Не указ вам канчук і батіг!
Але коні щось попались мені впертими -
і дожити не встиг, й доспівати не встиг.

Я коней напою, пісню встигну мою -
хоч секунду іще постою на краю...

Встигли ми: до Бога в гості не можливо запізнитись
Та що ангели співають там такі страшні молитви?!
Чи, можливо, то дзвіночок розійшовся від ридання,
а чи я волаю коням: не несіть так швидко сані?!

Повільніше мої коні, повільніше ви!
Не летіть ви, благаю, навскач!
Але коні щось попались мені впертими -
раз дожити не встиг, доспівати б хоча!

Я коней напою, пісню встигну мою -
хоч секунду іще постою на краю...