Ну, блін, я і попав: як з бодуна - на лижі!
От йокарний бабай! - себе картаю сам.
Мені до неї - зась: вона була в Парижі,
і вчора хтось сказав: була не тільки там.

Яких пісень співав для неї я, реально!
Аж дибки чуб ставав, аж пріла голова!..
Дарма сопрано рвав - наївний кінь педальний! -
бо їй глибоко десь - і музика, й слова.

Тоді я заспівав - аж пупом видув грижу -
про того, хто її колись-то десь кохав.
Та все - мов псу баян, бо їй - ген у Парижі
Жан-Поль Белімандо на вухо щось сказав.

Забив я болт на все, хтів бути в курсі справи,
засів за словники, обхаяний людьми...
І все коту під хвіст: вона вже - у Варшаві,
на різних мовах знов балакаємо ми.

Приїде, а я - гоп, по-польски: «Проше, пані,
ти виграла джек-пот: мене й мої пісні!»
...Їй - по цимбалах те, вона вже - десь в Ірані,
за нею - йо-мойо! - не встигнути мені.

Бо ниньки вона тут, а завтра - скрізь і всюди,
ото собі я влип, ото попав в біду!
Хто з нею був колись і хто пізніше буде -
хай пробують вони, я краще пережду.

Хто знав її колись, і хто ще знати буде -
хай разом з нею йдуть до Жоржа Помпіду!