Тут гілля смерек припадає до ніг,
тут птахи співають тужливо.
Живеш ти у хащах тих непрохідних,
і вийти з тих хащ неможливо

Хай бузок опадає . . .
черемшина . . . усихає
все одно тебе звідси кудись заберу, -
у палац, де сопілка заграє.

Твій світ чаклунами на сотні років
поставив між нами завісу,
і маєш ти думку одну поготів,
що ліпше нема того лісу.

Хай уранці зітре хтось із листя росу,
місяць хай виглядав в небі хворо, -
все одно тебе звідси кудись заберу, -
до хатини з балконом на море

. . . котрий день
ти вийдеш до мене так тихо,
і я . . . царство пісень
в той край, де не буде . . . лиха.

. . .
що я вклав . . . сил стільки стратив
будем жити з тобою удвох в курені,
якщо хтось оселився в палаці.