Вважай по-нашому, ми пили небагато, -
Скажи, Серього - чого брехати!
Якби горілку не із тирси гнали,
З п’яти пляшок нам - ну що би сталось!

Ми пили другу край прилавку в закуточку, -
Було ще мало - мов крапля в бочку.
А потім - під грибочком в дитсадочку,
Затим не тямлю - дійшов до «точки».

Я просто з пляшки пив, охлялий, зголоднілий,
Але як скло був - весь осклянілий.
А вже коли коляска підкотила,
Тоді було в нас - сімсот на рило!

Ми правда, третього насильно залучили, -
Негарно вийшло - переборщили.
Що окуляри хлопцеві зламали -
Так то портвейном дошліфували.

Товариш перший нам сказав, мовляв, спиніться,
Не хуліганьте і розійдіться.
На «розійтись» я зразу зголосився, -
І розійшовся, - і розходився.

Коли погане щось казав - карайте строго!
Та то ж неправда, скажи, Серього!
А що упав - так то від помутніння,
Кричав не з горя - від отупіння.

Тепер дозвольте кілька слів без протоколу.
Чому навчає сім’я і школа?
Що отаких життя карає строго.
Отут ми згодні, - скажи, Серього!

От зранку скаже він, коли протверезіє:
Хай нас життя засудить, не жаліє!
Тож відпустіть - і вам же легше буде.
Навіщо клопіт, життя ж засудить!

Ви не дивіться, що Серьога все киває, -
Він розуміє, переживає!
А що мовчить - так то від хвилювання,
Від усвідомлення та покаяння.

Не запирайте, люди, - плачуть вдома дітки, -
Йому ж - у Хімки, мені - в Медвідки!..
Та, все одно: автобуси не ходять,
Метро закрите, в таксі не содять.

Приємно все-таки, що нас тут поважають:
Дивись - підвозять, дивись - саджають!
Розбудить зранку нас не півня «кукуріку», -
Сержант підійме - як чоловіка.

Нас ледь не з маршем проведуть, як проспимося.
Рубля заначив - похмелимося!
Все ж, братику, тяжка у нас дорога!
Ех, бідолахо! Ну спи, Серього!