Протопи ж мені баньку по-білому!
Я від білого світу відвик,
угорю я, й мені угорілому
пар гарячий розв’яже язик.

Протопи мені баньку, хазяєчко!
Розпечу я себе, розпалю!
Й на полоці, у самого краєчку,
в собі сумніви я подавлю.

Розімлію я до непристойності,
ківш холодний - й позаду усе,
і наколка часів культу пильністю
понад серцем напружить лице.

Протопи ж мені баньку по-білому!
я від білого світу відвик,
угорю я, й мені угорілому
пар гарячий розв’яже язик.

Скільки віри і лісу повалено,
скільки звідано горя і трас,
а на лівій груді профіль Сталіна,
а на правій - Маринка анфас.

Ех, за віру мою беззавітну та
стільки літ спочивав у раю!
Проміняв на життя безпросвітне я
несусвітну ту дурість свою.

Протопи ж мені баньку по-білому!
Я від білого світу відвик.
Угорю я, й мені угорілому
пар гарячий розв’яже язик.

І пригадую, як рано-раненько
брату крикнути встиг: “Пособи!”
І мене охоронці красивенькі
повезли із Сибіру в Сибір!

А затим на кар’єрах, трясинах, і
наковтавшись і сліз і сирця,
біля серця кололи ми профілі
щоби чув він, як рвуться серця!

Не топи ж мені баньку по-білому!
Я від білого світу відвик.
Угорю я, й мені угорілому
пар гарячий розв’яже язик.

Ох, знобить від казання докладного,
пар прогнав думи враз від ума,
і з імли крижаного минулого
поринаю в гарячий туман.

Та помчали думки попід тім’ячком:
знать, дарма я таврований Ним,
і шмагаю березовим віничком
по здобуткам тих мрячних часин.

Протопи ж мені баньку по-білому!
Я від білого світу відвик.
Угорю я, й мені угорілому
пар гарячий розв’яже язик.