Фатальний вихід, друзі, я не люблю,
Не стомлююсь ніколи від життя,
І не терплю ту пору гірку дуже,
Коли пісень веселих не співаю я.

Не люблю я холодного цинізму,
В захопленість не вірю, та іще -
Коли чужий мої листи читає,
Зазираючи мені через плече.

Не люблю я, коли - наполовину,
Або коли розмову обірвуть на спір,
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів в упір.

Я ненавиджу пліток, типу версій,
Червів сумнівних, вшанувань іглу,
Або - коли весь час, та проти шерсті,
Або - коли залізом, та по склу.

Упевненість не люблю, навіть ситну, -
Вже краще б гальма відказали вмить,
Прикро мені, що слово «честь» забуто,
І що наклепи в честі, час біжить.

Коли десь бачу ломані я крила, -
Немає жалю в мене. Де мета?
Не люблю я насилля і безсилля,
Шкода мені розп’ятого Хреста.

За боягузтво я себе не люблю,
Прикро мені, коли невинних б’ють,
Не люблю я, як в душу лізуть мою,
Тим більш коли вони туди плюють.

Не люблю я манежі і арени,
На них мільйон міняють по рублю,
Хай і чекають нас великі переміни,
Я це ніколи у житті не полюблю.