Вже вкотре знову вдарило в озноб,
Гуркоче серце, наче в бочці камінь, -
В мені живе кудлатий злісний жлоб
З чіпкими, мозолястими руками.

Помітивши, як мучуся я з ним,
Замимрять друзі: "Скоро загуляє", -
Мені з ним тісно, з упирем оцим!
Він кисень замість мене знов ковтає.

Він не двійник, й моє не друге "я" -
Дурня усе, бо це - не по козацьки, -
Він плоть і кров, погана кров моя, -
Таке не снилось навіть і Стругацьким.

Чекає, як закінчу оберт свій -
Рядок він виведе, немов я став чужинцем, -
Розважливим, жорстоким, наче змій,
І всіх продам - гуртом і поодинці.

А виправдань не стану я шукать -
Нехай життя, розтанув, вислизає, -
Собі ж і мить не буду вибачать -
Коли мене раптово він здолає.

Але зібрав ще залишок я сил, -
Його крива не вивезе, я знаю:
Отруту в вени і в горлянку заливаю,
Жери і здохни вже - тебе перехитрив!