Чотири роки шастав в морі наш корсар,
В боях і штормах не поблякло в нас знамено,
Ми штопали вітрила, мили гар,
В пробоїни втулялись навіжено.

Женеться знов ескадра по п’ятах,
На морі штиль, погане то для втечі,
Але нас заспокоїв капітан:
"Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір".

Ось розвернувся боком флагманський фрегат
І лівий борт забарвлений димами.
У відповідь стріляєм навмання -
Пожежі, смерть - то знову вдача з нами.

З ще гірших вибиралися метушінь,
Та вітер злий, багато в трюмі течі,
А капітан шле: "Паніку покинь!
Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір".

Очей знов сотні у біноклях у цей час
На злих і сірих нас, на флібустьєрах.
Але ніколи не побачить нас
Прикутими до весел на галерах.

Нерівний бій, корабль схилився наш.
Час душі рятувать настав, доречі,
Та крикнув капітан: "На абордаж!
Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір".

Хто хоче жити, той, хто не теля?
Готуйтеся, йдемо всі в рукопашну!
Щури нехай тікають з корабля,
Не до вподоби їм картини страшні.

Щурам товариш нині тільки чорт,
Раз в темряву стрибали від картечі,
А ми з фрегатом стали бортом в борт.
Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір.

Лице в лице, ніж в ніж, один в один,
Щоби не стать вечерею для крабів,
Хто з кольтом, хто в сльозах, без одежин
Лишали потопаючий корабель.

Але дурня! Ми не підем на дно.
Допоможе океан, підствить плечі,
Бо океан - він з нами заодно,
Мав рацію наш кеп - ще ж бо не вечір.