Громадо, скільки ж я не доспівав, в кіно й на сцені -
Бо нікому: в Парижі - жінка, всі дружки - сидять.
І навіть Гліб Жеглов - хоч ботал трошечки по новій фені -
Дивак, бо не співав нічого поспіль вечорів десь п’ять.

Добре, що в залі немає
Ненашинських різних сортів,
Хто хоче отут на банкет вирушає
Без всяких собі паспортів.

Розповім про братиків -
Письменників, соратників,
Про людей душі такої,
Що не знайдеш в ватників.

Наше телебачення вимагало різко
Викинуть слова «сміття», «лягавий» або «мент»,
Поміняти на мило шило, шило - на стамеску,
А злодів переінакшить в «чужий елемент».

Та сказали брат і брат:
«Ні! Ми усьо спасем.
Ми і крізь редакторат
Усе це пронесем».

У відповідь подільники,
Скинули халатики,
Надягали всі тільники,
А поверх - бушлатики.

Про братів-розбійників у Шиллера читали,
Про Лаутензака написав Ліон,
А про Серапіонових гортали Колі, Валі...
Де ж роман про Вайнерів? Їх - два лиш на мільйон!

Прочитавши медіа,
Сказали кореша:
«Еру милосердія»
Можна й в США.

З них художник Шкатніков
Написав би латників.
Ми ж в їх особі втрачаємо
Класних медвежатників.