В сузір’ї далекому Тау Кита
Неясно все нам і надалі.
Сигнал посилаєм: «Ви що оце там?»
А нас посилають ще далі.

На Тау Киті
Живуть в красі ті,
Живуть, так би мовить, без роздуму
Товариші наші по розуму.

Ось, рухаюсь в промені, часом кручу
Безальтернативно, у мисці,
До Тау Кити оцієї лечу,
Щоб з цим розібратись на місці.

На Тау Кита
Чогось, та не так:
Там таукитайська ця братія
Здуріла, за нашим поняттям.

Поки що у анабіозі лежу,
Ті таукитяни буянять.
Все рідше в зв’язок з ними зараз входжу -
Бо дуже вони хуліганять.

У таукитів
У алфа́віті слів
Замало, і устрій - придворний,
І гумор у них весь потворний.

Посадка відмінна, немов власний зад,
Злегка відбивач покрививши.
Я крикнув по-таукитянські: «Віват!» -
В контакт, так би мовить, вступивши.

У таукитян
Наружність - обман,
Тут з ними не можна змагаться:
Те з’являться, то розчиняться...

Нам таукитянин - як вам папуас,
Мені про них щось натякнули.
Я крикнув: «В Галактиці сором від вас!»
У відповідь - чимось мигнули.

На Тау Киті
Умови не ті:
Нема атмосфери, - страхіття!
Та таукитяни привітні.

У запалі крикнув їм: всіх вас я мав!..
Та кібернетичний гаджет
Настільки буквально мене переклав,
Що соромно стало. Пробачте!

Та таукити,
Такі от скоти,
Напевно устигли залляться:
То з’являться, то розчиняться...

«Ми брати по статі, - кричу, - мужики!
Ну що...» - Тут мій голос зірвався,
Я таукитянку схопив за грудки:
«Ану, - їй кажу, - признавайся!..»

Вона: «Відійди!»
Мовляв, ми без біди -
Не хочем з мужчинами знаться,
А будем тепер брунькуваться!

Не знаю, підняв як я свій зореліт,
Лечу, а вже настрій питейний:
Земля років в триста скакнула вперед,
Як вірить у геній Ейнштейна!

Що якщо і там,
Як на Тау Кита,
Жахливо підвищились знання,
А що, якщо й там - брунькуванням?!